Американський священник Пол Маттіас Доберштайн наприкінці XIX століття мало не помер від запалення легень. У момент відчаю він пообіцяв Діві Марії збудувати на її честь святиню, якщо виживе.
Доберштайн народився 1872 року в німецькому Розенфельді. У 20 років емігрував до США. Навчаючись у семінарії Святого Франциска поблизу Мілвокі, він зліг із пневмонією. Перебуваючи на межі життя і смерті, юнак дав обітницю: якщо виживе — зведе грот на славу Богородиці.
Хвороба відступила. У 1897 році Доберштайн прийняв священницький сан. Наступного року він очолив парафію Святих Петра і Павла в містечку Вест-Бенд, штат Айова. Посеред рівнинних фермерських угідь важко було уявити величний монумент із коштовного та напівкоштовного каміння з усього світу.
Перше десятиліття після призначення настоятель присвятив накопиченню мінералів і гірських порід. Безпосередні роботи стартували лише 1912 року. Креслеників чи інженерних планів не було. Автор створював композицію просто під час мурування.
Дев’ять гротів і сотні тисяч мінералів
У результаті постав ансамбль із дев’яти сполучених гротів. Вони розкривають біблійну історію спасіння людства — від Едемського саду до Розп’яття та Воскресіння. Територію прикрасили 26 сакральних сцен і 65 скульптур із каррарського мармуру роботи італійських майстрів. Навколо них вмонтовано сотні тисяч мінералогічних зразків з усіх штатів США та з-за океану.
Серед використаних матеріалів — олександрит із російських смарагдових копалень, аметист з Анд, нефрит із Китаю, лазурит із Близького Сходу та уламок породи з антарктичної експедиції адмірала Річарда Берда. Лише в одній частині комплексу задіяно 65 тонн скам’янілої деревини.
Будівництво потребувало понад 100 вагонів матеріалу. Доберштайну доводилося долати бездоріжжя, негоду й транспортні збої, а також одужувати після дорожніх пригод. Аж до 1947 року цемент, розчин, брили й метал тягали вручну — відрами та тачками. Проєкт був завершений приблизно на 80%, коли для літнього майстра змонтували електричну лебідку.
Головним соратником Доберштайна був Метью Шеренс. Настоятель називав його своєю «правою рукою». Пліч-о-пліч вони працювали від перших днів зведення святині.
Спадщина після 42 років праці
Отець пішов із життя в липні 1954 року. Цій праці він віддав 42 роки. Продовжити справу взялися Шеренс та отець Луїс Гревінг.
Сьогодні «Грот Спасіння» внесено до Національного реєстру історичних місць США. Його вважають одним із найбільших рукотворних гротів планети та одним із найграндіозніших мозаїчних шедеврів. Святиня започаткувала традицію декоративного гротобудування на теренах усього Верхнього Середнього Заходу Америки.
